Ђ‘ќ–ћ”¬јЌЌя ∆»““™¬ќѓ  ќћѕ≈“Ќ“Ќќ—“≤ ”„Ќ≤¬ї

Ќј √ќƒ»ЌЌј’ —ѕ≤Ћ ”¬јЌЌя

¬м≥нн¤ сп≥лкуватись ¤к життЇва компетентн≥сть

я вважаю, що одним ≥з головних завдань класних кер≥вник≥в, педагог≥чних прац≥вник≥в Ї формуванн¤ життЇвоњ компетентност≥ учн≥в .

√одина сп≥лкуванн¤ це той урок на ¤кому вчитель не т≥льки сам сп≥лкуЇтьс¤ з учн¤ми, а й вчить сп≥лкуватис¤ њх. «вичайно основн≥ навики сп≥лкуванн¤ дитина отримуЇ у с≥мТњ, та, нажаль, не кожна с≥мТ¤ може навчити дитину правильно толерантно сп≥лкуватис¤ з дорослими, однол≥тками. “акож ¤ твердо переконана, що усп≥шною в житт≥ може бути лише та людина, ¤ка волод≥Ї техн≥кою усп≥шного сп≥лкуванн¤.

 ласний кер≥вник добираючи теми дл¤ годин сп≥лкуванн¤ повинен враховувати: в≥ков≥ особливост≥ групи учн≥в, актуальн≥сть теми та проблеми своњх вихованц≥в. —п≥лкуючись ≥з д≥тьми класний кер≥вник краще н≥ж будь - хто ≥нший в≥дчуваЇ њх потреби та настроњ.

“ема сп≥лкуванн¤ на мою думку Ї одн≥Їю ≥з ключових тем дл¤ п≥дл≥ткового та юнацького в≥ку.

ёнацький в≥кЧце пер≥од значних зм≥н у становленн≥ особистост≥. ќдним з найважлив≥ших новоутворень в особистост≥ юнака в цей час Ї пот¤г до самоствердженн¤, бажанн¤ бути визнаним оточуючими.  онфл≥кти з батьками - способи самовираженн¤ , що шокують дорослих, зростанн¤ к≥лькост≥ асоц≥альних вчинк≥в в цьому в≥ц≥ значною м≥рою провокуютьс¤ тим, що б≥льш≥сть юнак≥в ≥ д≥вчат не волод≥ють способами продуктивного сп≥лкуванн¤ з дорослими та ровесниками. “ому сьогодн≥шнЇ наше завданн¤ - нац≥лити учн≥в на освоЇнн¤ навичок ефективноњ комун≥кац≥њ дл¤ того, щоб ¤комога б≥льше спри¤ти формуванню життЇвоњ компетентност≥ учн≥в. ÷е, також в свою чергу, маЇ стати ≥ п≥дірунт¤м дл¤ попередженн¤ негативноњ повед≥нки ос≥б даноњ в≥ковоњ групи.

ѕ≥д час сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми в≥дбуваЇтьс¤ досить складний процес розум≥нн¤ - переклад сут≥ пов≥домленн¤ з внутр≥шньоњ мови одн≥Їњ людини на внутр≥шню мову ≥ншоњ.

„ому цей процес складний? “ому що, коли ми у¤вл¤Їмо реальн≥сть, то кожен з нас њњ бачить по своЇму. ¬ формуванн≥ цього баченн¤ беруть участь особливост≥ сприйманн¤ (переважно зорового, слухового або чуттЇвого), особливост≥ мови, засоби, за допомогою ¤ких ми в≥дбираЇмо важливе чи неважливе, власний досв≥д людини тощо. «вичайно, ¤кщо люди належать до одн≥Їњ мовноњ с≥м'њ, одного соц≥окультурного середовища, мають под≥бний життЇвий досв≥д - можливостей зрозум≥ти одне одного в них б≥льше. якщо ж сп≥лкуванн¤ в≥дбуваЇтьс¤ м≥ж людьми р≥зних покол≥нь, то одне й те саме слово в њхньому розум≥нн≥ може мати р≥зн≥ значенн¤ (наприклад, дл¤ вчител¤ "драп" - це р≥зновид тканини, а дл¤ п≥дл≥тка - р≥зновид наркотичноњ речовини). ¬и т≥льки у¤в≥ть, що може вийти з такого сп≥лкуванн¤! ќтже, можливост≥ њх взаЇмо розум≥нн¤ значно обмежуютьс¤.

” кожному м≥ст≥, в кожному поселенн≥, в кожному дом≥ д≥ти опановують засади сп≥лкуванн¤. Ќародившись, згодом малюк посм≥хаЇтьс¤, ≥м≥туЇ звуки, вимовл¤Ї перше слово. ¬се це - велика рад≥сть дл¤ батьк≥в. ћовн≥ усп≥хи дитини - результат њњ сп≥лкуванн¤ з батьками. Ќавички та вм≥нн¤ маленькоњ людини найб≥льше вдосконалюютьс¤ в емоц≥йному сп≥лкуванн≥. ј ¤кщо цього сп≥лкуванн¤ немаЇ?

ќсь приклад: д≥тей - Ђмаугл≥ї ≥нод≥ знаход¤ть серед тварин. ¬≥домо 40 випадк≥в ≥снуванн¤ д≥тей у джунгл¤х. ¬они б≥гали на четвереньках, харчувалис¤ сирим м'¤сом, повн≥стю залежали в≥д тварин, ¤к≥ њх вигодували. ¬они не стали людьми, тому що в дитин≥, що живе серед тварин, простежуютьс¤ в≥дхиленн¤ в≥д звичайного розвитку. Ѕез п≥дтримки дорослих дитина не використовуЇ свою природну зд≥бн≥сть стати Ђлюдиною розумноюї, а пот≥м зовс≥м њњ втрачаЇ .

јнтуан де —ент-≈кзюпер≥ сказав: Ђ™дина справжн¤ розк≥ш Ч це розк≥ш людського сп≥лкуванн¤ї. јле це не ст≥льки розк≥ш, ск≥льки потреба в сп≥лкуванн≥, прагненн≥ людини п≥знанн¤ ≥ оц≥нюванн¤ ≥нших людей, а через них Чсамоп≥знанн¤ ≥ самооц≥нки.

ќдного разу ≥удейський мудрець попрохав √оспода показати йому –ай та ѕекло.

√осподь в≥дв≥в його у прим≥щенн¤, де билис¤, плакали ≥ страждали голодн≥ люди. ѕосеред к≥мнати сто¤в великий казан з≥ смачною њжею, у людей були ложки, але вони були довш≥ за руку, ≥ тому було неможливо потрапити ложкою до рота. "“ак, це справжнЇ пекло!" - сказав мудрець.

ƒал≥ вони зайшли до наступного прим≥щенн¤. ¬с≥ люди там були сит≥ ≥ весел≥. јле коли мудрець придививс¤, то в≥н побачив там такий самий казан та так≥ сам≥с≥ньк≥ ложки! ўо ж робило њх житт¤ райським? ¬они вм≥ли годувати один одного! “обто вм≥ли взаЇмод≥¤ти м≥ж собою.

÷¤ ≥стор≥¤ ще раз п≥дтверджуЇ мою думку про те , що не можливо стати усп≥шною людиною не вм≥ючи сп≥лкуватись.

—п≥лкуванн¤ це взаЇмод≥¤ двох або б≥льше людей, складовими ¤коњ Ї обм≥н ≥нформац≥Їю п≥знавального або афективно-оц≥ночного характеру; задоволенн¤ потреби людини в контактах з ≥ншими людьми.

—п≥лкуванн¤ - це складний багатоплановий процес становленн¤ ≥ розвитку контакт≥в м≥ж людьми, що виникаЇ на основ≥ потреб ≥ сп≥льноњ д≥¤льност≥ та передбачаЇ обм≥н ≥нформац≥Їю, сприйманн¤ та розум≥нн¤ ≥ншого; це взаЇмод≥¤ суб'Їкт≥в через знаков≥ засоби, зумовлена потребами сп≥льноњ д≥¤льност≥ та спр¤мована на незначн≥ зм≥ни стану повед≥нки партнера.

якост≥ необх≥дн≥ дл¤ сп≥лкуванн¤:

- вм≥нн¤ вислухати;

- увага до сп≥врозмовника;

- ум≥нн¤ поставити себе на м≥сце ≥ншого;

- здатн≥сть сп≥впереживати;

- ум≥нн¤ волод≥ти своњми почутт¤ми;

- здатн≥сть волод≥ти словом.

ќсновн≥ причини виникненн¤ конфл≥кт≥в у сп≥лкуванн≥ :

- невм≥нн¤ вибрати слово;

- невм≥нн¤ волод≥ти собою;

- нерозум≥нн¤ один одного.

–иси характеру, ¤к≥ ускладнюють сп≥лкуванн¤ :

- сором'¤злив≥сть;

- балакуч≥сть;

- недов≥ра до людей;

- зарозум≥л≥сть.

—п≥лкуванн¤ людини з ≥ншими людьми - це д≥¤льн≥сть у форм≥ д≥њ. ¬ взаЇмод≥њ з ≥ншою людиною ви використовуЇте р≥зн≥ види сп≥лкуванн¤:

а) вербальн≥: вислови, запитанн¤, в≥дпов≥д≥, репл≥ки;

б) невербальн≥.

ѕереважно люди сп≥лкуютьс¤ за допомогою мовленн¤, тобто сл≥в. ѕор¤д з≥ словесною комун≥кац≥Їю ≥снуЇ несловесне сп≥лкуванн¤. ÷е певна система знак≥в, що використовуЇтьс¤ в процес≥ взаЇмод≥њ людей. ƒо засоб≥в такого сп≥лкуванн¤ належать жести, м≥м≥ка обличч¤, рухи т≥ла, контакт очей.

—аме безсловесне (невербальне) у сп≥лкуванн≥ несе правдив≥шу ≥нформац≥ю, н≥ж словесн≥ (вербальн≥) засоби. « його допомогою передаютьс¤ емоц≥њ, ставленн¤ сп≥врозмовник≥в одне до одного, до зм≥сту розмови.

¬ербальн≥ ≥ невербальн≥ засоби сп≥лкуванн¤ можуть ¤к п≥дсилювати так ≥ ослабл¤ти взаЇмод≥ю. “ак, ¤кщо сп≥вбес≥дник говорить одне, а невербальн≥ засоби засв≥дчують про ≥нше, можна припустити, що в≥н щось приховуЇ або просто говорить неправду.

Ќевербальн≥ засоби сп≥лкуванн¤ з'¤вл¤ютьс¤ у людини разом ≥з по¤вою њњ на св≥т, розвиваютьс¤ за њњ житт¤ ≥ зумовлен≥ соц≥окультурним середовищем, ≤снують, звичайно жести, м≥м≥ка, ¤к≥ майже однаков≥ в ус≥х народ≥в (посм≥шка, сердитий погл¤д, хитанн¤ головою, тощо). ¬одночас досить багато невербальних засоб≥в, що прийн¤т≥ лише одн≥Їю нац≥Їю. Ќаприклад, б≥льш≥сть Ївропейц≥в передають свою згоду, хитаючи головою згори донизу. Ѕолгари цим жестом передають незгоду, а ¤понц≥ - лише п≥дтверджують, що уважно слухають сп≥врозмовника.

Ќа особливост≥ ¤к вербальноњ так ≥ невербальноњ символ≥ки впливаЇ соц≥альне становище людини. ƒосить часто њњ престиж залежить в≥д к≥лькост≥ жест≥в, ¤кими вона користуЇтьс¤. якщо людина займаЇ високе соц≥альне становище, вона, ¤к правило, користуЇтьс¤ переважно мовними засобами, ¤кщо ж вона менш осв≥чена ≥ маЇ нижчий профес≥йний статус, то в розмов≥ част≥ше покладаЇтьс¤ на жести н≥ж на слова.(ƒоц≥льно запропонувати аудитор≥њ про≥люструвати щойно сказане з особистого досв≥ду!)

—пециф≥чними засобами безсловесного сп≥лкуванн¤ Ї, плач, см≥х, кашель, вигуки, на зразок: "ќй", "“а ну!", "ќце так!" тощо.

«-пом≥ж невербальних засоб≥в, ¤к особлив≥ вир≥зн¤ють також прост≥р, чи дистанц≥ю сп≥лкуванн¤, та його час.

ќтже, невербальне сп≥лкуванн¤:

м≥м≥чне - посм≥шка, погл¤д, м≥м≥ка, виразн≥ рухи рук ≥ т≥ла, жести.

предметно-д≥Їве - пози, наближенн¤, в≥ддаленн¤, врученн¤ предмет≥в, прост¤ганн¤ один одному р≥зних речей.

ѕсихолог≥чн≥ досл≥дженн¤ показують, що до 40 % ≥нформац≥њ несуть жести та м≥м≥ка.

∆естикул¤ц≥¤Чце вс≥ жести рук (Ђмова рукї), а також де¤к≥ ≥нш≥ д≥њ, що несуть певне зм≥стове навантаженн¤. ќсь де¤к≥ приклади трактуванн¤ невербальноњ повед≥нки:

—п≥лкуванн¤ передбачаЇ також ум≥нн¤ правильно ор≥Їнтуватис¤ в ситуац≥њ ≥ добирати вислови. ¬ сп≥лкуванн≥ велику роль в≥д≥грають звичањ, ¤к≥ склалис¤ в практичному життЇвому досв≥д≥ народу. —х≥дна мудр≥сть каже: Ђ¬в≥члив≥стьЧце золотий ключ, ¤ким в≥дкривають зал≥зн≥ замки людських сердецьї.

“акож дл¤ ефективност≥ в сп≥лкуванн≥ необх≥дна присутн≥сть толерантност≥ в даноњ особистост≥.

“олерантна особист≥сть - людина, ¤ка добре знаЇ себе ≥ визнаЇ особист≥сну ц≥нн≥сть ≥нших.

ѕоходженн¤ слова толерантн≥сть в≥д латинського -tо≥егаnсе ( ст≥йк≥сть, витривал≥сть). јналог в украњнськ≥й терпим≥сть, терпиме ставленн¤ до ≥нших. Ќюанси пон¤тт¤ в р≥зних мовах. ѕоширен≥сть пон¤тт¤ в р≥зних сферах людськоњ д≥¤льност≥.

јспекти пон¤тт¤ толерантност≥:

- сп≥впрац¤, дух партнерства;

- готовн≥сть миритис¤ з чужою думкою;

- повага до людськоњ г≥дност≥;

- повага до прав ≥нших;

- прийн¤тт¤ ≥ншого таким, ¤к в≥н Ї;

- ум≥нн¤ поставити себе на м≥сце ≥ншого;

- повага до права бути ≥ншим;

- визнанн¤ р≥вност≥ ≥нших;

-терпим≥сть до чужих думок;

- в≥дмова в≥д дом≥нуванн¤, завданн¤ шкоди ≥ насильства щодо ≥нших людей.

«араз толерантн≥сть розум≥Їтьс¤ перш за все ¤к повага й визнанн¤ р≥вност≥, в≥дмова в≥д дом≥нуванн¤ та насилл¤, визнанн¤ прав ≥нших на своњ думки та погл¤ди. ќтже, толерантн≥сть перш за все маЇ на мет≥ прийн¤тт¤ ≥нших такими ¤кими вони Ї ≥ взаЇмод≥ю з ними на основ≥ згоди.

“олерантн≥ люди б≥льше знають про своњ недол≥ки та переваги. ¬они критичн≥ по в≥дношенню до себе. ¬они не перекладають в≥дпов≥дальн≥сть на ≥нших. “олерантна людина не д≥лить св≥т на дв≥ частини - чорне та б≥ле. ¬она не робить акцепт на розб≥жност¤х м≥ж "своњми" та "чужими", тому готова вислухати та зрозум≥ти ≥нш≥ точки зору.

ѕочутт¤ гумору ≥ здатн≥сть посм≥¤тис¤ над своњми слабими сторонами - особлива риса толерантноњ людини. ” того, хто здатний до цього менша потреба дом≥нувати та зверхньо ставитис¤ до ≥нших..

ќтже, толерантна особист≥сть добре знаЇ ≥ правильно оц≥нюЇ себе, њњ добре ставленн¤ до себе сп≥в≥снуЇ з позитивним та доброзичливим в≥дношенн¤м до ≥нших.

ќтже, все наше житт¤, наша д≥¤льн≥сть заснована на сп≥лкуванн≥. ¬≥д того ¤к правильно ми вм≥Їмо висловити свою думку залежить те ¤к нас зрозум≥ють , ат же ¤к в≥домо люди ¤к≥ розмовл¤ють одн≥Їю мовою не завжди розум≥ють один одного. ј це все означаЇ , що життЇва компетентн≥сть учн≥в нерозривно повТ¤зана з ефективним сп≥лкуванн¤м.

—п≥лкуванн¤Чне Ђпросто розмоваї. ћи розмовл¤Їмо дл¤ дос¤гненн¤ мети. ћи пост≥йно сп≥лкуЇмос¤, вчимос¤ сп≥лкуватис¤.

ѕ–ј¬»Ћј ≈‘≈ “»¬Ќќ√ќ —ѕ≤Ћ ”¬јЌЌя

Х ѕравило √омера

ѕосл≥довн≥сть наведених аргумент≥в така: а) сильн≥; б) середн≥; в) найсильн≥ш≥.

Х ѕравило —ократа

ўоб отримати позитивну в≥дпов≥дь, важливе запитанн¤ ставте на третЇ м≥сце. ѕершим ≥ другим ставте прост≥ запитанн¤, на ¤к≥ точно отримаЇте в≥дпов≥дь Ђтакї.

Х ѕравило ѕаскам

- Ќе заган¤йте сп≥врозмовника в глухий кут.

- Ќе заган¤йте сам≥ себе в глухий кут.

-ѕереконлив≥сть аргумент≥в великою м≥рою залежить в≥д ≥м≥джу ≥ статусу сп≥врозмовника.

- Ќе принижуйте статус сп≥врозмовника.

- Ѕудьте уважним слухачем.

-ѕерев≥р¤йте, чи правильно ви зрозум≥ли вашого сп≥врозмовника. ќминайте все, що може спричинити конфл≥кт.

- ¬≥дпов≥дайте на вс≥ запитанн¤ вашого сп≥врозмовника. ≤накше в≥н буде роздратованим ≥, залежно в≥д темпераменту, може ви¤вити агрес≥ю або образитись.

¬иражати згоду допоможуть так≥ фрази:

÷е не викликаЇ заперечень( сумн≥ву)Е

я готовий з цим погодитис¤Е

ћен≥ близьк≥ ц≥ думкиЕ

я под≥л¤ю (п≥дтримую) точку зору (думку)Е

я теж хот≥в це (проце) сказатиЕ

ћо¤ точка зору (мо¤ думка, мол позиц≥¤) повн≥стю зб≥гаЇтьс¤Е

Ќ≥хто ≥ не заперечуЇЕ

ј це м≥сце дл¤ твоњх фразЕ

¬иражати незгоду допоможуть так≥ фрази:

ћен≥ так не здаЇтьс¤Е

я думаю по ≥ншому (навпаки)Е

я дотримуюсь ≥ншоњ думкиЕ

” мене ≥нша (протилежна ) точка зоруЕ

я дозволю соб≥ не погодитись з вамиЕ

Ќа жаль, не можу погодитис¤ з вамиЕ

ћен≥ хот≥лос¤ б висловити свою незгодуЕ